МИНУЛИЙ/ІСТОРІЯ
Бий у дзвони
Інтернет не працює, а революцію робити треба? Не біда. Розповідаємо, як наші предки справлялися з цим завданням без Telegram та Twitter

Владислав Бурда
МИНУЛИЙ/ІСТОРІЯ
Бий у дзвони
Інтернет не працює, а революцію робити треба? Не біда. Розповідаємо, як наші предки справлялися з цим завданням без Telegram та Twitter

Владислав Бурда
Існування держав неминуче супроводжується заколотами, повстаннями, революціями. Одні з перших задокументованих прикладів — події 2319 року до н. е. в шумерському місті Лагаш та повстання рабів у Давньому Єгипті в середині XVIII ст. до н. е. Як підтримували зв’язок перші революціонери, невідомо, але про соцмережі вони точно не чули.
З дзвонами та чутками
В часи Античності та раннього Середньовіччя чи не єдиний засіб комунікації — живе спілкування. Альтернативний варіант — письмо, проте глиняні таблички на стіну не приб'єш, а папірус чи папір коштували занадто дорого, щоби переводити їх на підбурливі листівки. Водночас чутки — це безкоштовний та доволі швидкий спосіб поширення інформації, враховуючи, що у більшості тодішніх міст населення не перевищувало кількох тисяч чоловік, а у селах було ще менше.

Із передаванням новин на відстань, звичайно, виникнуть проблеми, проте тут на допомогу прийдуть мандрівні купці, священники чи спеціально розіслані емісари. У будь-якому випадку за кілька днів чутки поширяться навсебіч.

Головне — отримати привід для повстання, а далі все піде як по маслу чи… не піде. Тут вже як пощастить. Типовий приклад — повстання Уота Тайлера 1381 року в Англії. Розпочалося воно з містечка Бретвуд, де королівський посланець спробував змусити представників навколишніх сіл сплатити податки по другому колу. На таку пропозицію населення відповіло відмовою, ба більше — влаштувало бунт та швидко рознесло про нього новини по домівках. Через три дні на нараді лідери повсталих вирішили рухатись на Лондон кількома колонами, кожна з яких поширювала новини про повстання. Дорогою до однодумців приєднався Уот Тайлер, на честь якого потім й назвали заворушення.

Історія завершилася невтішно. Повсталі наче перемагали та навіть зайняли Лондон. Король почав йти на поступки. Проте на черговому раунді перемовин королівський зброєносець зарубав Тайлера, а після його загибелі урядові війська перейшли у наступ і придушили відчайдух, що втратили ватажка.

Координація дій повсталих зазвичай відбувалася на громадських зборах — форумах у Давньому Римі, площах біля ратуш у Європі, віче в Київській Русі тощо. В добу Середньовіччя агітаційними майданчиками часто ставали церкви. Історія знає багато прикладів, коли повстання вибухали після полум'яних промов на церковних службах. Так, 15-річні гуситські війни почалися саме з церкви. 30 липня 1419 року після проповіді гуситського священника Яна Желіковського кількасот його прихильників влаштували Першу празьку дефенстацію (з латини можна перекласти як «викинути у вікно») — вбили та викинули з вікна бургомістра та членів міської ради.

Церкви, а точніше, їхні дзвони, також виконували важливу технічну координаційну функцію. Саме їхніми звуками населення інформували про пожежі, напад ворогів та — про початок повстання. Один з найвідоміших прикладів — Сицилійська вечерня 1282 року: за однією з версій, повстання проти французьких окупантів почалося саме із церковних дзвонів, які кликали до вечірньої служби.
Углицький дзвін пробув на засланні 300 років. Повернувся на батьківщину після амністії лише в 1892 році. Зараз зберігається у місцевому музеї
Значення дзвонів уважалось таким великим, що їх навіть карали за підбурювання до заколоту. В 1591 році в Угличі один з них отримав вирок за те, що сповістив городян про смерть московського царевича Дмитра і спричинив таким чином заворушення. Дзвін скинули з дзвіниці, вирвали йому язика, відрубали вухо, покарали на площі дванадцятьма ударами батогів і «заслали» до Сибіру. Через 15 років вже інший дзвін у Москві сповістив про початок повстання проти Лжедмитрія І.

Свою «бунтівну» функцію дзвони не втратили і донині. Згадати хоча б набат, у який били в Михайлівському Золотоверхому соборі у Києві при спробі розгону Майдану в ніч на 11 грудня 2013 року.

Церковний дзвін — це, звичайно добре, проте головна запорука успіху — попередня організація. Часто це робили через різні таємні товариства, масонські ложі, цехові утворення, профспілки тощо. Прикладів чимало — повстання Червоних пов'язок у Китаї, чомпі у Флоренції, декабристів у Росії. Проте організаторів можуть викрити, а через проблеми з комунікацією є ризик підняти повстання завчасно чи запізно. Дивилися фільм «Операція «Валькірія»? Саме той випадок. Виступ військових-заколотників проти Гітлера зазнав поразки, бо вони отримали недостовірну інформацію про вдалий замах на лідера нацистів.
Революційні інновації
Вагомим внеском у революційні процеси стало винайдення друкарського верстату. Це була справжня революція й у комунікаціях, адже відтепер можна друкувати листівки, публікувати революційні памфлети і видавати газети. Вперше відчутно про себе заявила преса під час Великої французької революції. З 1789 по 1799 роки загалом виходили більше 2 тис. газет та журналів (одні закривалися після кількох номерів, інші тиражувалися роками). Читачів закликали до повалення монархії, революційного терору та боротьби з інтервентами.

Не менша роль відводилася політичним памфлетам й плакатам, які не лише рясніли закликами до «свободи, рівності, братерства» та іншими політичними гаслами, але й висміювали опонентів. Саме з Франції революціонери взяли на озброєння карикатуру — саркастичний малюнок, який прекрасно доносить ідеї навіть до неписьменних городян. Так, короля Людовіка ХVI зображали свинею, королеву Марію-Антуанетту — страусом.

Сюжети карикатур були гостропубліцистичними: простолюдин тягне на плечах духовенство та дворянство, гільйотина встановлює революційну справедливість.
Так обігрувалося її австрійське походження. Французькою «страус» (autruche) та «Австрія» (Autriche) мають схоже звучання).
Карикатура — зброя революціонерів. Коротко, інформативно та креативно
Задані під час французької революції тренди домінували протягом усього ХІХ століття. Так, під час Весни народів 1848 — 1849 років саме газети розносили на своїх плечах полум’я революції по Європі. Читачі дізнавалися про повалення монархії у Франції і приступали до революції у себе вдома.

У ХІХ віці з’явилися нові способи швидкої передачі інформації — телеграф, телефон та радіо. Саме вони ставали першою ціллю повсталих, революціонерів та заколотників. У 1917 році революція в Російський імперії взагалі «подорожувала» телеграфом. 23 лютого в Петрограді почалися масові мітинги, 27 лютого вони переросли в збройне повстання і вже наступного дня Тимчасовий комітет Державної думи оголосив, що бере владу у свої руки. Того ж дня Олександр Бубліков, новопризначений комісар у справах шляхів сполучення, захопив профільне міністерство та розіслав по залізницях новину про зміну влади. Так імперія дізналася про революцію.

Не винятком був і Київ, хоча тут спочатку інформацію втаємничували і лише 3 березня, коли містом вже ширились чутки, у газетах оприлюднили телеграму Бублікова.
Навіть сам імператор (на той час він знаходився у ставці в Могильові) дізнавався про події в столиці з телеграф-чату. Кількаденне листування можна стисло описати такими меседжами. Столиця: «Почалися безлади». Микола ІІ: «Придушіть їх». Столиця: «Почалася революція»; Микола ІІ: «Нічого не знаю, придушіть, на поступки не йду»; столиця: «Ситуація критична»; Микола ІІ: «Їду сам, розберуся». Столиця: «Їхати нема куди, тут революція». Микола ІІ: «Ок, готовий на поступки». Генерали: «Вже запізно, необхідне зречення». Микола ІІ: «Ок. Кругом зрада, боягузтво і обман» (вже не телеграфне повідомлення, а запис у щоденнику).

Згодом телеграф поступається позиціями телефону і радіо. Перший вид зв'язку дозволяє швидко передавати інформацію між двома абонентами, другий забезпечує масовість. До інтернету радіо — один із головних агітаційних ресурсів. На відміну від того ж телебачення, підпільну радіостанцію набагато легше організувати. В роки Другої світової і союзники, й Німеччина запускають пропагандистське радіомовлення.

В часи «холодної війни» для жителів СРСР та країн соцтабору «Голос Америки» й радіо «Свобода», організовані США, були чи не єдиними джерелами альтернативної інформації. Революція гвоздик 1974 року в Португалії почала із кодового повідомлення на радіостанціях — пісень «E depois do adeus» та «Grândola, Vila Morena». За цим сигналом військові підняли заколот і безкровно повалили авторитарний режим.

Старі способи комунікації не втратили актуальності і донині (мабуть, за винятком телеграфу), проте в ХХІ столітті настала нова епоха дистанційного спілкування. З інтернетом робити революцію набагато легше.
Фото: The French Revolution Digital Archive, відкриті джерела