В часи Античності та раннього Середньовіччя чи не єдиний засіб комунікації — живе спілкування. Альтернативний варіант — письмо, проте глиняні таблички на стіну не приб'єш, а папірус чи папір коштували занадто дорого, щоби переводити їх на підбурливі листівки. Водночас чутки — це безкоштовний та доволі швидкий спосіб поширення інформації, враховуючи, що у більшості тодішніх міст населення не перевищувало кількох тисяч чоловік, а у селах було ще менше.
Із передаванням новин на відстань, звичайно, виникнуть проблеми, проте тут на допомогу прийдуть мандрівні купці, священники чи спеціально розіслані емісари. У будь-якому випадку за кілька днів чутки поширяться навсебіч.
Головне — отримати привід для повстання, а далі все піде як по маслу чи… не піде. Тут вже як пощастить. Типовий приклад — повстання Уота Тайлера 1381 року в Англії. Розпочалося воно з містечка Бретвуд, де королівський посланець спробував змусити представників навколишніх сіл сплатити податки по другому колу. На таку пропозицію населення відповіло відмовою, ба більше — влаштувало бунт та швидко рознесло про нього новини по домівках. Через три дні на нараді лідери повсталих вирішили рухатись на Лондон кількома колонами, кожна з яких поширювала новини про повстання. Дорогою до однодумців приєднався Уот Тайлер, на честь якого потім й назвали заворушення.
Історія завершилася невтішно. Повсталі наче перемагали та навіть зайняли Лондон. Король почав йти на поступки. Проте на черговому раунді перемовин королівський зброєносець зарубав Тайлера, а після його загибелі урядові війська перейшли у наступ і придушили відчайдух, що втратили ватажка.
Координація дій повсталих зазвичай відбувалася на громадських зборах — форумах у Давньому Римі, площах біля ратуш у Європі, віче в Київській Русі тощо. В добу Середньовіччя агітаційними майданчиками часто ставали церкви. Історія знає багато прикладів, коли повстання вибухали після полум'яних промов на церковних службах. Так, 15-річні гуситські війни почалися саме з церкви. 30 липня 1419 року після проповіді гуситського священника Яна Желіковського кількасот його прихильників влаштували Першу празьку дефенстацію (з латини можна перекласти як «викинути у вікно») — вбили та викинули з вікна бургомістра та членів міської ради.
Церкви, а точніше, їхні дзвони, також виконували важливу технічну координаційну функцію. Саме їхніми звуками населення інформували про пожежі, напад ворогів та — про початок повстання. Один з найвідоміших прикладів — Сицилійська вечерня 1282 року: за однією з версій, повстання проти французьких окупантів почалося саме із церковних дзвонів, які кликали до вечірньої служби.